ШКОЛА МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

7824-lussi-nbzT76QA6Z

Шановні батьки!

Вітаємо Вас на сайті нашої школи!

Відповіді на Ваші запитання та корисні поради щодо адаптації дитини до навчання  в 1 класі Ви можете знайти також на БЛОЗІ

"МЕТОДИЧНЕ ОБ'ЄДНАННЯ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЗОШ І-ІІІ СТУПЕНІВ № 9"

image (5)

 

Документи, які батьки подають під час зарахування до 1 класу:

1. Заява на ім’я директора.

2. Копія свідоцтва про народження дитини.

3. Медична карта встановленого зразка (форма №26).

4. Копія паспортів батьків.

09339221Page_00001 Page_00002

"ВАША ДИТИНА ІДЕ ДО ШКОЛИ"
Рисунок1

Ваша дитина стала школярем

Щоб рости і бути щасливою,

 дитині потрібна любов,

 упевненість у своїх силах,

 у своїй значущості для нас, дорослих.

Я. Корчак

Як будь – яка дорога починається з перших кроків, а будь – яка будова з фундаменту, так і становлення людської особистості бере початок з сім’ї.

Вплив сім’ї на дитину унікальний, а багато в чому й незмінний. У сім’ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут – найближчі і найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується та яким цілковито довіряє.

Саме в  сім’ї дитина пізнає навколишній світ, тут відбувається її громадянське становлення, формується світогляд, національний дух, естетичні смаки, засвоюються моральні цінності.

Отже, саме сім’я має створити для дитини унікальне середовище любові, розуміння, особливий світ, який складатиметься з очікувань, мрій, планів на майбутнє.

Шановні батьки! Сьогодні ми торкнемось тих проблем, яких у вас раніше не було. Ваші діти почали нове шкільне життя у великій країні Знань, країні дитинства і юності. 12 років ми будемо разом переживати цікаві, радісні, можливо, й сумні моменти у житті кожної дитини та кожної сім'ї.

Як навчитися долати труднощі, як допомогти дитині у навчанні, де отримати консультацію, почути відповідь на складне питання — все це ми будемо вирішувати разом.

А хто дає той напрямок-дорогу,

Чого не мав, без чого я тинявсь,

Хто вчить дітей ходить, молитись Богу,

Одна відозва є на це – сім'я!

Сім'я – це школа, яка   діє впродовж усього життя. Ми не тільки навчаємо своїх дітей, а й самі вчимося у них.

Дитинство – особлива країна на карті людства. Воно, в основному, визначає все подальше життя людини, її ставлення до родичів, близьких, знайомих, до самої мети її існування.

Шановні батьки! Яке перше запитання ви ставите дитині, коли вона повертається зі школи додому?

Що сьогодні отримав у школі? Це велика помилка. Чому ми не запитуємо насамперед: що вивчали сьогодні наші діти? Що вони відчувають? Якби ми  більше спілкувалися зі своїми дітьми від дня їхнього народження, знаходили час, відкладаючи всі проблеми, то й успішність, про яку ми так хвилюємось, була б вищою.

Батьки часто ставляться до наших балів, як до родинних успіхів чи невдач. Ми навіть буваємо обтяжені ніби подвійною відповідальністю, змушені думати не так про себе, як про настрій і реакцію батьків. Для багатьох це стає непосильною ношею і як наслідок – страхи, стреси, депресії і нервові розлади.

Не вимагайте неможливого від дітей. Перед ними можна ставити лише посильні завдання. Ви повинні бути цілком впевнені, що ваша дитина у змозі виконати те, чого від неї вимагаєте. Психічний стан дитини набагато важливіший за бал.

Ніколи не бийте дітей. Різки – у минулому, але руки у батьків залишились. Легеньке фізичне покарання до двох років ще не ображає дитини. Але з двох років у неї формується почуття власної гідності й дитина починає відстоювати себе.

Тому до дисципліни слід привчати до двох років, щоб згодом не зламати її волі. Бажання покарати дітей виникає тому, що ми не розуміємо їхньої поведінки. У нас не вистачає терпіння, щоб пояснити так, щоб вона погодилась з нами. Діти відрізняються від нас тим, що менше знають і вміють, і тому й поводяться інакше.

Покарання можна замінити терпінням. Терпіння — це найбільша чеснота батьків. Дуже легко накричати, заборонити, не вислухати, навіть вдарити. Дуже важко бути терплячим, а це важливо. Це допомагає у стосунках із дітьми досягти довіри, щирості. Замінити   покарання   можна   поясненням.   Терпляче,   спокійно,   доброзичливо, аргументовано пояснити дитині те, чого вона не розуміє. Любов і справедливість – ось, що потрібно нашим дітям завжди, постійно.

image description

Пам 'ятка для батьків першокласників.

1.    На прикладах, взятих з життя, демонструйте дітям зразки чесного виконання обов'язку перед суспільством і сім'єю.

2.    Відвідуйте збори і заняття для батьків. Ми постараємося, щоб вони стали для Вас доброю школою організації сімейного виховання.

3.    Виділіть школяреві постійне місце.

4.    Привчайте учня до охайності, дбайливого ставлення до шкільного майна і навчальних посібників.

5.    Щоденно цікавтесь успіхами дитини в школі (питайте: "Що цікавого було сьогодні в школі? Про що ти дізнався, чого навчився? Чи похвалила тебе вчителька? За що?" замість традиційного "Чи з'їв все те, що я дала тобі до школи? Не товаришуй з Миколкою, бо він поганий хлопчик!"). Радійте успіхам  малюка, і допомагайте йому, але пам'ятайте, що допомога і контроль не повинні бути муштрою, моралізуванням. Головне — підтримуйте інтерес до навчання.

i (3)

Як допомогти дитині вчитися?

«Допомагати чи не допомагати? Сидіти поруч чи не сидіти?» — такі запитання неодмінно ставлять учителю на батьківських зборах.

ТРОХИ ПРО САМОСТІЙНІСТЬ

Ні для кого не секрет — діти повинні бути самостійними. Але, на жаль, не всі розуміють, що таке самостійність. Звичайно, це не безцільне і безконтрольне бігання вулицями, це не готування уроків, абсолютно без нагляду і зацікавленості дорослих.

Адже в деяких сім'ях звичайним явищем буває самоусунення батьків. Вони тішать себе надією, що семирічна дитина власними силами може подолати шкільну премудрість і виконати будь-яке завдання. Їх не насторожує, що деякі вправи, букви чи цифри написані вдома, набагато гірші, ніж виконані у класі, де майже тридцять чоловік. «Перевіряючи» уроки, вони мовчки беруть зошит, який протягує малюк, мовчки переглядають написане, немов не помічаючи старання чи неакуратності, помилок і виправлень, мовчки повертають роботу дитині, не висловивши ні схвалення, ні невдоволення. Часто на запитання вчительки про те, що сказали вдома про його роботу, учень відповідає: «Нічого». А раз батьки нічого не говорять, у дитини складається враження, що дорослі задоволені її успіхами. Тим більше, педагогам це добре відомо — лише деякі першокласники можуть правильно оцінити результати своєї діяльності.

Вдумливе і серйозне ставлення батьків до шкільних справ своєї дитини обов'язково окупить себе. Дорослі швидко починають розпізнавати, коли малюк справді може сам готувати уроки, коли він точно розуміє завдання і твердо знає, чого від нього хочуть. Безумовної перевірки спочатку потребує також і все, зроблене в групі продовженого дня.

Якщо, порівнявши, ви побачили, що син чи донька в школі займається краще, ніж удома, знайте — це сигнал небезпеки, старанності дитини вистачить тільки на молодші класи. Наскільки б самостійною вона не була, як тільки усвідомить, що її робота нікого не цікавить, а досягнення залишають домочадців байдужими, вона і сама стане байдужою — так спокійніше.

Безумовно, на самому початку навчання, поки першокласник звикає до шкільних вимог, засвоює необхідні навички поведінки, опановує навчальні умінням, він має особливу потребу в пильній увазі, підтримці, підбадьоренні, присутності і контролі близьких людей. На радість вчи­телів, більшість батьків розуміють глибину і значимість змін, що відбуваються у способі життя дитини.

МОЖЛИВІ ВАРІАНТИ.

Добре, коли в сім'ї є бабусі й дідусі і можна «звалити» на їхні плечі всі турботи, покластися на мудрість і досвід старшого покоління. Але як бути, якщо молода сім'я живе окремо?

Звичайно люблячі батьки намагаються взяти на початку навчального року відпустку. Мама бере її у вересні, тато — у жовтні, дивись, і чверть закінчилася, а там можна подумати і про продовжений день.

Іноді до цього моменту в домі з'являється малесенька істота — братик чи сестричка. Вважається, що так мама зможе більше часу приділяти своєму першокласнику. На роботу ходити не треба, дитина постійно перед очима; можна самій проводжати її в школу і зустрічати після уроків, поговорити з учителькою.

Теж варіант. Але він таїть у собі багато несподіванок, складностей, неминучих хвилювань і турботи. Чи зуміє жінка впоратися? Чи вистачить у неї тепла, ласки, чуйності, енергії, здоров'я на двох? Чи не стане для неї материнство тягарем? Перш ніж зважитися на такий крок, варто серйозно замислитися, обговорити на сімейній раді його можливість. Діти — це радість і щастя, але це і велика відповідальність. Чи зможуть батьки правильно зрозуміти свого «старшого» малюка, мотиви його поведінки, причини «дивних» учинків? Чи не відчує первісток себе самотнім, беззахисним, нещасливим, знедоленим і забутим? Адже раніше центральна роль у сім'ї належала йому, а тепер він відійшов на другий план, а усе в домі підкорене малесенькій галасливій істоті.

Кожна сім'я знаходить свій вихід. Головне — прийняти правильне рішення і діяти розумно, щоб не залишити дитину без уваги, але й уникнути дріб'язкової опіки.

РАНОК МУДРІШИЙ ЗА ВЕЧІР.

Щоранку строкаті ряди дітвори стікаються до дверей школи. Серед цього галасливого потоку особливо виділяються пари: великий і маленький. Найчастіше дорослі проводжають учнів початкових класів. Чудовий звичай, який приносить величезне задоволення дітям. Не відмовляйтеся від нього навіть у тому випадку, якщо не треба переходити вулицю. Кілька хвилин поруч із батьком чи матір'ю — і малюк почуває значущість події, яка відбулася в його житті: він став школярем. Незабаром він зрозуміє, що ця дорога — не прогулянка, а початок трудового дня. Тому, хоча шлях і недовгий, задивлятися, зупинятися, відриватися не варто, можна спізнитися до дзвоника. Краще йти бадьорим кроком, тоді, опинившись біля входу на дві-три хвилини раніше ніж потрібно, можна постояти, чекаючи друзів. Батькам, затримавшись трохи, теж буде цікаво поспостерігати, як зустрічається їхнє чадо з однокласниками, заодно і познайомитися з ними.

Намагайтеся максимально використовувати ранковий час для корисного взаємного спілкування. Нехай він стане для дитини бажаним. Підніміть настрій малюка, якщо він «встав не з тієї ноги», підбадьорте, якщо він чимось незадоволений. Багато чого можна встигнути по дорозі: повторити уроки, прочитати напам'ять вивчений учора вірш, визначити головну мету дня, пригадати захоплюючу історію, яка, напевно, з гордістю буде повідана товаришам.

Якщо підрахувати, скільки дорогоцінних хвилин батьки щодня витрачають на нотації, вказівки, нудне моралізування, то виявиться, що це суттєва, якщо не основна, частина їхнього спілкування з дитиною. На змістовні бесіди, щире спілкування часу не залишається. А дитяча душа жадібно потребує саме цього.

ЗУСТРІЧ ВІД ЗУСТРІЧІ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ.

Пригадайте слова, які вимовляють найчастіше батьки, коли син або донька повертається зі школи. Звичайно, ви вгадали: «Які сьогодні оцінки?» А ви спробуйте інакше. Зустрівши малюка в шкільному вестибюлі і прямуючи додому, запитайте його: «Що сьогодні на уроках було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило або вразило?» Який неосяжний внутрішній світ, незвіданий пласт життя власної дитини ви виявите. Як тремтливо і довірливо розкриється перед вами її серце. Це дорого коштує.

Діти люблять похвалу, завжди намагаються принести радість батькам, але вони мають бути упевнені: їх справи хвилюють дорослих, змушують близьких тривожитися і переживати. От і знайдіть привід похвалити дитину. Нехай вона відчує задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху, навіть найменшого, а значить, інтерес до знань і бажання вчитися. Таким чином, конкретна допомога першокласнику складається з кількох речей:

• безпосередньої присутності поруч із ним батьків;

• зацікавленості дорослих у навчальній праці дитини;

• постійного контролю за діяльністю дитини.

ВІД КОНТРОЛЮ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ І САМОСТІЙНОСТІ.

138589_55d9f8ed702ac55d9f8ed702e6

У перші шкільні дні контроль має бути дуже близьким, у прямому і переносному значенні. Дитині усе нове, вона ще нічого не знає і не вміє. Тому дуже важливо зосереджено спостерігати за кожним кроком малюка. Тоді можна вчасно попередити або виправити помилку, простежити, як він тримає ручку, як сидить за столом, чи правильно поклав зошит, підказати, що вдалося, а що ні, відзначити для себе, чи уважно працює. Отут найкраще сісти за уроки разом із дитиною, поруч, так, щоб за необхідності швидко зупинити її руку: «Почекай, поміркуймо разом!»

Але минає час, і дорослий відсувається далі. Він усе ще стежить за кожною дією малюка, намагаючись спрямовувати і виправляти його, але вже не протягає руку, а зупиняє словом: «Почекай, подумай».

Через пару тижнів, якщо усе йде благополучно, дорослий відсувається ще далі, в інший кінець кімнати, і «займається своєю справою» (читає книгу, в'яже, шиє), проте неухильно продовжує спостерігати за вчинками дитини, даючи точні завдання і перевіряючи результати її роботи через певні проміжки часу. Для цього буває достатньо вимовити фразу:

«Мені потрібно прочитати статтю, а ти поки напиши рядок і поклич мене, я подивлюся». Або: «Виріши чотири приклади і дай перевірити». Контроль трішки відстрочений, але дитина налаштована на сумлінну роботу і знає, що повинна відповісти за її якість. І якщо завдання буде виконано сумлінно й акуратно, це краще свідчення нових якостей, які з'явилися в неї: старанності і відповідальності.

Наступний крок — ще далі відсунути контроль дорослого, а самоконтроль, навпаки, збільшити. Ви можете запропонувати дитині написати половину вправи або розв'язати всі приклади і раптово вийти

Я ЛЮБЛЮ, КОЛИ ВСІ РАЗОМ

Якщо батьки розлучені, а малюк продовжує малювати їх разом — це означає, що для нього сім'я ще не розпалася. Якщо ж дитина взагалі не малює тата, який живе окремо, або зображує його на відстані, вона внутрішньо погодилася на розлучення батьків. Добре, якщо разом із людьми намальовані домашні тварини або улюблені іграшки (якщо тільки вони за масштабом не більші від батьків). Це означає, що поняття «сім'я» містить у собі ще й поняття «дім», створюючи цілісний світ. Так малюнок дитини дає вам ключик до пояснень її переживань, створює основу для довірливої розмови.

ф

…ВИХОВУЄМО ПОЧУТТЯ СУМЛІННОСТІ

Кому з батьків не хочеться бачити свою дитину людиною, яка завжди знає, що робити і для чого! Ось і стараємося ми змалечку пояснити, що таке добре, а що таке погано, навчаємо узгоджувати бажання з нормами загальновизнаної моралі.

Робота внутрішнього «судді» — сумління — на перший погляд непомітна. Щось зупиняє нас, коли ми намагаємося діяти імпульсивно, необдумано, недобре. Виховання сумлінності — справа дуже делікатна, адже надмірні зусилля дорослих можуть призвести до діаметрально протилежних наслідків. Маленька дитина починає відчувати постійну тривогу з приводу того, що вона завжди робить неправильно, не виправдовує наших очікувань і тому не достойна любові оточуючих. У підлітковому віці, навпаки, діти починають підкреслено декларувати свою незгоду з нормами моралі. І нехай вас тоді не дивує типове висловлювання підлітка: «Я свою совість у п'ятому класі на ластик проміняв». Це означає, що у певний період ви були занадто суворі, оцінюючи його вчинки.

ХВОРОБЛИВЕ «САМОЇДСТВО»

Почуття провини виникає у наших дітей тоді, коли ми поспішаємо висловити своє схвалення чи несхвалення їхніх вчинків. Виявляючи гнів або нетерпіння, ми несвідомо сигналізуємо чаду, що його не любимо. Він страждає від однієї цієї думки, вважаючи, що наша любов — найбільша гарантія безпеки. Невпевнена в собі дитина відчуває боязнь і змушена вибачатися і виправдовуватися перед усіма. Емоційне загострення почуття сумлінності звичайно призводить до затяжного «самоїдства». Діти виростають і перетворюються на невпевнених, закомплексованих, безініціативних людей.

ЗНАЙТИ ЗОЛОТУ СЕРЕДИНУ

Неможливо пробудити у дитини совість, не породивши при цьому комплексу провини. Тому батькам треба знати міру, зменшити комплекс провини, але не позбавити від нього взагалі, аби дитина не перетворилася на бездушного монстра. Понизьте тон нарікань з приводу пролитого бульйону, бійок із братом і небажання спати. Це не ті проступки, за які варто вичитувати з усією суворістю судді. Робіть це стисло і спокійно. Схвалення хороших вчинків — це і є той шлях, яким варто йти.

0

https://www.youtube.com/watch?v=wuIlz17Hrzo

https://www.youtube.com/watch?v=CypeZV2Y-kI

https://www.youtube.com/watch?v=fbE5kmaCWOE

https://www.youtube.com/watch?v=UTInk1hHtLQ